Таке собі інтернет-паскудство 2.
14 серпня 2008 року на сайті «Економічної правди» було розміщено пасквіль під заголовком: «Юрист за рік. Без виїзду з рідного села».
Пасквіль тому, що дуже подібне вариво уже було «вивішено» в Інтернет-газеті «УК» 11 вересня 2006 року. І тоді у відповідь на цю Інтернетну фальшивку була видрукувана у «Слові Просвіти» ч.40 (365), 5-11 жовтня 2006 року стаття за підписом президента Університету П. Таланчука «Таке собі Internet-паскудство…».
Як виявилось, на чергову брудну брехню ця публікація дає вичерпну відповідь, і ми вважаємо за доцільне відтворити її на сайті університету повністю. Але є і нові «перли». Їх ми хочемо прокоментувати і тому подаємо нову статтю: «Таке собі Internet-паскудство – 2». А робимо ми це для людей, які, дійсно, хочуть знати правду про Університет «Україна», а не для виправдовування перед черговим «Бузиною» (в подальшому автора анонімної брехні будемо називати Підбузинком).
І знову перед громадськістю постає складне і абсолютно доречне в даному випадку питання про неупередженість авторів «Української правди», якщо хтось із них справді є автором цієї статті. Якщо ж авторство належить не творчому колективу правдивого видання, то виникає інше питання: «Скільки коштує розміщення ганебної статті, яка висуває безпідставні звинувачення, викладає неперевірену інформацію, за допомогою якої можна зіпсувати не лише настрій, а й кар’єру, репутацію, та можливо навіть життя?» Адже керівництво проекту настільки «довіряє» автору, що не перевірило навіть прізвища вказаних представників Університету (директор Інституту – Сухицька Наталія Валеріївна, а не – Софіцька, вказана автором).
Виконуючи замовлення, Підбузинок переслідував мету досягти декількох результатів. По-перше, очорнити Університет «Україна», представивши його як шарлатана, який дає вищу освіту за один рік і мало не в кожному селі, та ще й з якої професії – юрист! І оскільки зараз іде досить інтенсивне формування контингенту студентів, то розрахунок простий – підірвати цей процес або значно понизити його результативність: дивіться, шановні громадяни, не влізьте у макогонову юшку, за цей горе-вуз взявся сам (правда, із пасквіля я так і не зрозумів, хто ж за це взявся – чи сам міністр Іван Вакарчук, чи МОН; які думки, то така й мова) і проводить службове розслідування. А приводом для перевірки стало те, що університет буцімто запросив на 12 тисяч більше дипломів, ніж можна було отримати за ліцензією, що є сущою брехнею.
Автор статті двічі жонглює цифрами, що університет замовив на 12 тисяч більше дипломів державного зразка, ніж це передбачено встановленими для цього ліцензійними обсягами. На наш погляд, таке вільне поводження з неперевіреними фактами і цифрами не роблять честі «Економічній правді», а свідчать про здатність автора діяти по принципу «чув дзвін, та не знаю, де він», або «одна баба сказала». Університет з дня його започаткування працює тільки в нормативно-правовому полі. Тому ніколи не замовлялись дипломи більше визначеного ліцензійного обсягу.
Посилання з цього ж приводу на «джерела освіти» є спробою надати достовірності сказаному «(12(!) тисяч)», бо таку фігню у джерелі не зачерпнеш, і її можна тільки витягнути із брудної, затхлої калюжі, і дуже прикро, якщо вона й справді знаходиться на території МОНу.
Розправившись таким чином з дипломами, Підбузинок взявся за структуру університету, географію розташування ТВСП і нагрузку викладачів.
Але не знаючи системи освіти в цілому і окремих її складових, горе-розслідувач розділив 4000 викладачів на 353 локальні центри і отримав…пшик, бо центри дистанційного навчання входять до структури філій, які мають потужні науково-педагогічні кадри на штатній основі і цілком здатні якісно здійснювати навчально-виховний процес і готувати висококваліфікованих фахівців. Можемо запросити невдаху-автора підвищити свою кваліфікацію.
По-друге, «Економічна правда» (на жаль сьогодні в Україні така ж економічна правда, як і правдива економіка), провівши серію розслідувань як «ділки від освіти заробляють десятки мільйонів», виявила фігурантом у справі Університету «Україна» заступника Міністра Василя Шинкарука, «який опікується вищою освітою». Підбузинку і на думку не спадає, що у нормальній, цивілізованій країні президенти, прем’єри, міністри приходять на посади і залишають їх а рішення і зобов’язання держави, відомств, які були прийняті у часи їхнього правління, неухильно виконуються новими лідерами. Саме в таку ситуацію потрапив Василь Дмитрович, і університет вдячний йому за розуміння і допомогу у розв’язанні завдань, які були сформовані ще за попереднього керівництва МОНу. Не полінуйся, шановний читачу, подивись попередню статтю і ти все зрозумієш. Традиція лягнути свого попередника (зокрема Ніколаєнка С.М.) і досить оригінально лизнути нинішнього керівника освітянської галузі є суто національним українським надбанням «Вся Україна хвора від чуток. Але ж чутки – то потеруха правди».
Що ж стосується розділу у цій побрехеньці «Як потрапити в книгу Гіннеса за кількістю філій», то це суцільні небилиці, і я надіюся, що нам вдасться з’ясувати, хто насправді ховається за Підбузинком і притягнути до відповідальності за його брехню. А кого цікавить це справді, прочитайте, будь ласка, першу статтю, відповідну її частину
Підбузинок, будучи людиною «економічною», в освіті розбирається, як баран у біблії, вдавився цифрою гіпотетичного заробітку, який він сам вирахував – 35 (!) мільйонів доларів і відразу ж кинувся шукати, а хто ж кришує «УУ». І тут він наплів сім мішків вовни. Окрім згаданого заступника міністра Василя Дмитровича Шинкарука, виявляється, що і Прем’єр Юлія Володимирівна Тимошенко теж сприяє розповсюдженню псевдо-освіти у нашій державі, основним носієм якої є УУ, бо у свій час «керівник і господар «України» Петро Таланчук, цей добродій (ставки його виросли, у прошлій публікації він був Хаїм, а тепер став добродієм) «навіть був міністром освіти в її «опозиційному кабміні». Ось так утнув Підбузинок. Наразі нагадую, що я був ще й першим Міністром освіти незалежної України у діючому уряді 2,5 роки і працював з прем’єрами Фокіним В.П., Зв’ягільским Ю.Л., Кучмою Л.Д., Масолом В.А., і якщо копнути глибше, то там віднайдеш ще не такі зв’язки…. А далі нехай Підбузинок додумає. Він це вміє. Зробив же він Лідію Шинкарук, дружину Василя Дмитровича, співробітницею УУ, якою вона ніколи не була. А шкода, ще один доктор економічних наук нам би не завадив. Автор цього варива абсолютно не обтяжений такими поняттями як журналістська етика, чесність, відповідальність. Я вже не кажу про професіоналізм цього «розслідування». Судіть самі, шановні читачі.
Автор оцінює матеріально-технічну базу одного з локальних центрів Університету, даючи фото будинку в м. Сквирі, в якому раніше знаходилось ательє. На фото відсутня вивіска, де зазначено, що це Університет «Україна», а відображене приміщення не належить університетові.
Сфотографований з протифасадної сторони будівлі 2-й поверх в м. Сквира належить приватному підприємцю, і зараз там проводиться капітальний ремонт.
Орендовані університетом приміщення знаходяться на 3 і 4 поверхах цієї будівлі. Вони відремонтовані, забезпечені всіма необхідними меблями, оснащені аудіо-відео технікою та знаходяться в належному санітарно-технічному стані. У цьому приміщенні розташовано НКЦ Білоцерківського інституту економіки та управління, де студенти в зручний для них час можуть отримувати консультації з навчальних дисциплін. Таким чином, на фото представлена та частина будівлі, до якої університет не має ніякого відношення. Що стосується локального центру в м. Сквира, то ще в березні 2005 року центр було перетворено на НКЦ Білоцерківського інституту. Тому в згаданому автором «локальному центрі» - набір не припинено, а зрозуміло, що він не проводиться взагалі по своєму статусу.
Інтригуючою, на думку Підбузинка, повинна бути фотографія додатка до диплома. Представлений додаток ми вже бачили 3 роки тому, фактик несвіжий.
У представленому випадку в свій час мова йшла про можливість наскрізного навчання в межах Університету, а ніяк не порушення чинного законодавства в цілому.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 20.02.1998 року №65 «Положення про освітньо-кваліфікацні рівні (ступеневу освіту)» п.3, Університет «Україна» здійснює набір для продовження навчання за ОКР бакалавр, зараховуючи на третій курс рівня бакалаврату. Таким чином, після отримання диплома молодшого спеціаліста на денній формі продовження триває 2 роки, на заочній-2,5 роки. Не треба бути великим математиком, щоб проаналізувавши і співставивши цифри, зробити висновок: продовження навчання на ІІ рівні спеціальності «Правознавство» відбувається в рамках зазначеної Постанови Кабінету Міністрів.
Більше того, у відповідності із Законом України «Про вищу освіту».
Стаття 13.п.2 «Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки встановлюється відповідно до визначеного рівня професійної діяльності.
Нормативний термін за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста для осіб, які мають повну загальну середню освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, зменшується на один рік.
Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки бакалавра спеціальністю, може зменшуватись до двох років».
Стаття 42. «… Термін навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо-професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня».
А чого варта заява Підбузинка, що «Визначення «локальний» чи «регіональний» центр не відомі українському законодавству!»
Відповідно до розділу 2 «Структура і функції системи дистанційного навчання» Положення про дистанційне навчання, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 21.01.2004 року № 40, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.04.04 року №464-9063
п.2.5 «Регіональні центри системи дистанційного навчання є структурними підрозділами навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації в обласних центрах України, особливістю діяльності яких є телекомунікаційна і організаційна підтримка інших центрів СДН регіону та сприяння впровадженню технологій дистанційного навчання в них.»
п.2.7 «Локальні центри СДН здійснюють навчання за дистанційною формою, забезпечують впровадження в навчальний процес новітніх методик організації та технологій Д.Н.»
Міністерством освіти і науки України на червневій колегії у 2005 році було розглянуто питання «Про стан і перспективи розвитку дистанційного навчання в Україні» (доповідач директор департаменту вищої освіти Болюбаш Я.Я.)
Колегія констатувала, що у 54-х вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації різних регіонів активно займаються проблемами розвитку дистанційного навчання (Національний технічний університет України «КПІ», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Національна академія державного управління при Президенті України, Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, Міжнародний університет розвитку людини «України» та інш.
Колегія визначила важливість розвитку системи дистанційного навчання, яке суттєво розширить можливості і підвищить конкурентоздатність вітчизняного ринку освітніх послуг, збільшить доступність до них різних соціальних груп та категорій населення.
Автор даної статті «профі» з брехні та ще й перекручування фактів та має великий хист виривати слова з контексту. Перший проректор Університету «Україна» Лариса Романенко дала в інтерв’ю по телефону вичерпну інформацію, як в державі започатковувалася і розвивалася дистанційна форма навчання. Але замість цієї інформації в статті лише брехливі звинувачення.
В Університеті «Україна» навчання студентів за дистанційною формою базувалося на Законі України «Про вищу освіту» від 17.01.02р. №2984-НІ постанові Кабінету Міністрів України від 23.09.03р. №1494 «Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки», підписаної Прем’єр-міністром України В.Ф. Януковичем; Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні, затвердженої міністром освіти і науки України В.І. Кременем 20.12.00р.; Положенні про дистанційне навчання, яке затверджене Наказом МОН України 21.01.04р. №40 та здійснювалося на підставі Наказу МОН України № 432/36 від 02.07.03р. «Про проведення педагогічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України», де зазначено … «дозволити проведення у 2003/2004 навчальному році педагогічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України Відкритому міжнародному університету розвитку людини «Україна», як ВНЗ, що розробляє спеціальні технології навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями»; та Програми створення та впровадження системи дистанційного навчання громадян в регіонах України, котрі мають обмежені можливості пересування до інтегрованих центрів навчання», затвердженої спільним Наказом МОН України та Академії педагогічних наук України від 02.07.03р. №432/36; та Наказом МОН України «Про продовження педагогічного експерименту з дистанційного навчання від 30.06.05р. № 387, де зокрема зазначається «Продовжити проведення експерименту у 2005/2006 навчальному році Відкритому міжнародному університету розвитку людини «Україна».
Все це свідчить, що регіональні і локальні центри дистанційної форми навчання в Університеті «Україна» здійснювали підготовку фахівців на основі нормативно-правових актів.
Тепер трішки уваги освітянському бізнесу.
Загалом фінансова інформація будь-якої установи є конфіденційною. Університет «Україна» - не виключення. Зазначимо, що вартість навчання у нашому ВУЗі залежить від освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр), спеціальності, форми навчання, регіону навчання та інших чинників. Один рік навчання коштує в межах 1800-10400 грн. Проте автор «професійно» підраховує лише так звані «прибутки»від освіти. А ми хотіли б звернути увагу на ефективність та цілі використання цих прибутків. На сьогоднішній день Університет «Україна» - єдиний заклад освіти, який самостійно (в т.ч. і за рахунок кредитних коштів) будує власні приміщення із забезпеченням безбар’єрності доступу студентів до вищої освіти. Таким чином, надається можливість отримати освіту і професійну реалізацію тим людям, перед якими закриті двері інших навчальних закладів: інваліди, сироти, малозабезпечені.
Стосовно «переваг освітнього бізнесу» також зауважимо, що Університет «Україна» - неприбутковий навчальний заклад. Отже, його засновники не отримують дивідендів і не мають жодних прибутків від освітянської діяльності. Зокрема, у п.п.14.7 п.14 «Порядок реорганізації та ліквідації вищого навчального закладу» Статуту Університету зазначено: «У разі ліквідації університету, його активи повинні бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані до доходу бюджету». Цей пункт Статуту свідчить про чітке дотримання українського законодавства. В свою чергу це доводить, що автор нічого не петрає у освітньому законодавстві, на яке намагається досить незграбно посилатися.
Хочеться запросити всіх бажаючих, відвідати навчальні корпуси і наочно переконатися в наявності сучасної матеріальної бази університету (навчальні приміщення, лабораторії, комп’ютерні класи, бібліотека тощо) та особисто переконатися в тому, куди йдуть прибутки від «освітнього бізнесу»: чи у кишеню так званих «ділків від освіти», чи на створення гідних умов навчання для багатьох поколінь талановитої молоді. Бо, на щастя, не всі в нашій країні думають лише про прибутки. Є люди здатні мислити інакше і на майбутнє з продуманим державним підходом до вирішення освітянських проблем.
А тепер про те, що ЕП ніколи не надрукує. За 10 років свого існування УУ випустив 34794 спеціалістів, в тому числі 5057 молодших спеціалістів, 23902 бакалаври, 11386 спеціалістів і 2357 магістрів. Серед випускників 2956 інвалідів, 226 сиріт і 1805 громадяни із соціально незахищених сімей. За ці ж роки університет вклав 87 млн. грн. у розвиток власної матеріально-технічної бази.
Все це вдалося зробити за рахунок, в першу чергу, того, що УУ є, як уже говорилося неприбутковим ВНЗ, у нього немає дивідендів і всі заробітки його, за винятком з/плати, обов’язкових платежів і фінансування поточної діяльності ідуть на його розвиток.
І наостанок, хочеться побажати ЕП братися за дійсно серйозні проблеми, які, на превеликий жаль, мають місце у освітянській галузі, а не виконувати такі брудні замовлення, та ще й на такому примітивно низькому рівні.
Якщо ж захочеться все-таки жарених фактиків, звертайтеся, допоможемо. Можна, наприклад, обсмоктати тему, як це «добродій» (ваша термінологія) Таланчук умудрився у 69 років народити сина, та й чи його це син, хто був дублером тощо.
Або ще одна тема.
Як це може бути, що студент на візку, який не може писати (він тільки носом друкує на комп’ютері), та може навчатись в Університету «Україна»?
На те, що він автор декількох поетичних збірок, член спілки письменників, на твори якого уже написано десятки романсів і які виконують провідні співаки України, можна не звертати уваги. Тут важливо, скільки грошей на ньому заробили «ділки від освіти», адже газета – економічна. Яка вже тут правда!
Пробачте за тон відповіді, але Ви на нього самі напросилися.
П.Таланчук
