Таке собі інтернет-паскудство.

11 вересня цього року в Інтернет-газет "УК" за підписом якогось Строєва з'явилася публікація з претензією на детективну аналітичність ("тему для ньшешнего расследования подсказала знакомая одного из авторов "УК", - заявляє сам автор) "Университет "Украйна": кузница кадров или "бабок".Пасквіль сіренький, в аналітичному плані - слабенький, у фактажі - суцільні домисли. І можна було б не звертати на нього уваги, якби не кілька обставин.

МОН України останнім часом розпочало перевірку якості освіти у ВНЗ незалежно від їхньої форми власності.І виявилося, що деякі ВНЗ надають ос­вітні послуги з порушенням чинного зако­нодавства і які не відповідають державним стандартам. Вони не забезпечують відповід­ного рівня і якості освіти, а часом просто займаються заробітчанством, виманюючи гроші у батьків і студентів.Унаслідок проведення жорсткої і спра­ведливої політики стосовно таких "вищих навчальних закладів" протягом останнього часу Державна акредитаційна комісія за суттєві порушення в організації навчального процесу припинила діяльність 83 вищих навчальних закладів та їхніх відокремлених структурних підрозділів, з яких 35 були філіями державних ВНЗ.Було анульовано також і ліцензії двох філій Університету "Україна", а одну філію університет ліквідував сам, дотримуючись тієї ж стратегії, що й МОН України.

Так-от, ключем цього пасквілю є розділ "Удивительное рядом", у якому "правдошукач" Строєв волав, чому в процесі перевірки недержавних ВНЗ підрозділи Університету "Україна" постраждали, за його оцінками, найменше.

А отже, є ВНЗ, які постраждали більше, і чи не вони й замовили цю статтю, а виконавець, сіренький журналіст, не знаючи галузі, одягнув окуляри з гривневою оптикою, натягнув усіляких фактиків і цифрочок, замішав усе це на жовчі й видав гидке інтернет-паскудство з претензією на розслідування.

А тепер по суті.

Університет "Україна" -  так само як і МОН України, у стратегії розвитку освіти дотримується того, аби національна освіта була потужним рушієм розвитку української держави та суспільства.

Університет "Україна" - єдиний вищий заклад освіти недержавної форми власності, який має статус неприбуткової установи, і то­му закриття філій практично не торкає його інтересів, на відміну від комерційних інтересів приватних закладів освіти. Крім того, всі інститути і філії університету працюють за ліцен­зіями і в межах існуючого правового поля. Впровадження дистанційного навчання і професійно орієнтованих програм здійснюється на основі наказів і положень, затверджених у встановленому законодавством порядку.

Тому недобра спроба звинуватити МОН України в упередженому ставленні до окремих приватних закладів і в потуранні забаганкам "УУ" є безпідставною, як безпідставним є, на жаль, твердження, що нинішній міністр, шановний Станіслав Миколайович, є моїм другом. Хоча, може, було б і доцільним відродити інститут "товариш міністра", і тоді в мене стало б більше шансів.

А ось те, що Станіслав Миколайович Ніколаєнко займає державницьку позицію в освітянській сфері й чітко її проводить, - правда.

Університету "Україна" це імпонує, і ми завжди будемо союзниками і партнерами у проведенні цієї роботи.

  "Іронії" автора немає межі, коли він починає "громити" дистанційну форму навчання. Елементарне невігластво в цій сфері (плутає філії, локальні й регіональні центри), безпардонна брехня (що створення локальних центрів незаконне і створюються вони там, де є платоспроможне населення) тощо примушують мене сказати про дистан­ційну технологію навчання окремо.

Дистанційне навчання вже давно не "ноу-хау" в розвинутих країнах світу і навіть у країнах СНД. Потужний розвиток системи знань дає можливість використання новітніх навчаль­них технологій в освітньому середовищі. Сучасні освітні технології дозволяють втілити принцип "активного" навчання у парадигмі безперервної освіти, основними перевагами якого є можливість для людини, що навчається, планувати та контролювати свою освіту (вибір часу, темпів, місця навчання). Цим вимогам насамперед відповідає система дистанційного навчання.

Сучасні системи дистанційної освіти стали невід'ємним інструментом неперервного навчання. У США з 1998 до 2004 року навчання, підвищення кваліфікації або перепідготовку пройшло близько 20 млн. осіб. Крім того, працюючі люди (особливо після 25-30 років), як правило, не в змозі навчатися за денною, вечірньою та заочною фор­мами навчання через службові або інші фактори. Найперспективнішим є навчання вдома або на службових місцях. Дистанційне навчання дозволяє створити комфортні умови навчання і скоротити термін. Тут і проявляється основна перевага над екстернатом.

Дистанційне навчання дає можливість втілити принцип навчання через усе життя й озброїти людину, яка навчається, необхідним інструментарієм.

Залучення ініціативних і авторитетних співробітників системи середньої освіти, безперечно, сприяє підвищенню ефектив­ності освітнього процесу в країні. Це перевага, а не недолік стратегії університету, яка спрямована не тільки на   надання освітніх послуг, а й на створення та відродження культурно-просвітницьких осередків у регіо­нах, підвищення загального культурного рів­ня населення України.

Згідно зі спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України "Про проведення педаго­гічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України  Університету "Україна" надана можливість розгортання мережі дистанційного навчання у 15 регіонах країни. У цих областях 350 районних центрів і міст обласного підпорядкування. Пунктом 4 "Заходів щодо реалізації програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки", затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 04.12.2003 р. № 803. та п. 2.7 "Положення про дистанційне навчання" передбачено створення управлінських підрозділів мережі дистанційного навчання у районних ;центрах. Ці підрозділи називаються локальними центрами дистанційного навчання і за своїм визначенням не є територіально відокремленими структурними підрозділами ВНЗ (інститутами, філіями тощо).

Усі локальні центри дистанційного навчання підпорядковані безпосередньо базовій структурі університету в м. Києві - Інституту дистанційного навчання відповідно до „Положення про дистанційне навчання". Для забезпечення дієвого контролю за  діяльністю локальних центрів дистанційного навчання їх матеріально-технічне забезпечення, оплата праці викладачів і співробітників тощо здійснюється безпосередньо базовою структурою університету. У тих випадках, коли окремі територіально відокремлені структурні підрозділи університету (інститути, філії) мають високий науковий і педагогічний потенціал, вони надають організаційну та методичну допомогу локальним центрам дистанційного навчання.

Відповідно до спільного наказу Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України "Про проведення педагогічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України", роз'яснювальна робота проводилась у 298 районах 15 областей, визначених умовами педагогічного експерименту, а з 01.10.2006 р. внаслідок оптимізації мережі навчально-виховний процес проводитиметься у 110 локальних центрах.

За підтримки органів місцевого самовря­дування матеріально-технічна база локаль­них центрів розташована переважно на орендованих площах, але всі вони забезпече­ні необхідною сучасною офісною та комп'ютерною технікою.

Що стосується методичного забезпечення (підручників, посібників тощо), то для студентів мережі дистанційного навчання створені умови, яких не мають студенти жодного ВНЗ України, навіть національних. Ліцензійні вимоги передбачають наявність у ВНЗ на трьох студентів одного підручника (посібника) із кожної дисципліни. У мережі дистанційного навчання Університету "Україна" кожен студент забезпечується повним комплектом навчально-методичних матеріалів із кожної дисципліни. За останні два роки  університет надрукував понад 300 тис. спеціалізованих посібників (підручників).

У своїй більшості до складу областей, в яких створюється мережа дистанційного навчання, увійшли найменш платоспроможні області, ті, які завжди дотувалися дер­жавним бюджетом, і в яких, за офіційними даними, середня заробітна плата найменша в Україні. Значна частина населених пун­ктів, охоплених цією технологією навчання, має статус "гірських".

До речі, вартість навчання в мережі дис­танційного навчання поміркована (від 800 до 1800 грн. залежно віл регіону та спеціаль­ності) і враховує вартість навчально-мето­дичного забезпечення.

Протягом 2005-2006 років Державна інс­пекція вищих навчальних закладів та обласні державні адміністрації перевіряли діяль­ність Хустського, Чернівецького, Сумсько­го, Рівненського, Хмельницького регіональ­них центрів і підпорядкованих їм локальних центрів. Висновки комісій загалом позитив­ні, хоча в них і відзначені певні недоліки.

    І щоб хоч якось допомогти горе-писаці розібратися де ліва, а де права в освітянських технологіях, раджу переглянути такі норма­тивні документи;

1."Умови прийому до вищих навчальних закладів України", затверджені наказом
Міністерства освіти  і науки  України 01.02.2006 р.
2."Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні", затверджена Міністерством освіти і науки України 20.12.2000 р.
3."Програма розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2003 р. №1494.
4."Заходи щодо реалізації Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки", затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 04.12.2003 р. №803.
5."Положення про дистанційне навчання", затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 21.01.2004 р. № 40.
6.   "Про проведення педагогічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України", спільний наказ Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 02,07.2003 р.№ 432/36.
7. "Про продовження педагогічного експерименту з дистанційного навчання", наказ Міністерства освіти і науки України від 30.06.2005р. № 387.
8. "Про продовження педагогічного експерименту з дистанційного навчання", наказ Міністерства освіти і науки України від 25.07.2006р. № 559.

     Декілька речень на захист своєї честі. Пане Строєв, добре, що Ви оцінили  демократизм тодішнього ректора КПІ, який надав можливість провести перший з'їзд Народного руху України в стінах КПІ, і купив собі таким чином посаду першого міністра освіти незалежної України. А де ж Ви були в той час, добродію, і чому не ризикнули купити собі якесь кріслечко? А громадяни тоді зрозуміли, що той мій вчинок означав за умов панування старої компартійної системи.

     Намагаючись принизити мене особисто, Ви вихоплюєте факти з мого життя і компонуєте їх так, аби створити негативне враження від загалом позитивних подій, явищ, процесів і, звичайно ж, моєї особи, яка була тією чи іншою мірою дотичною до них. Наведу для справедливості сказаного тільки кілька фактів. Чого ж Ви, правдолюбе, не сказали про те, що Таланчук 1987 року з одинадцяти претендентів став першим ректором, обраним колективом Київського політехнічного інституту на демократичних засадах. Або чому б Вам було не повідомити, що на виборах у 1989 році знову ж таки з одинадця­ти кандидатів він був обраний народним депутатом Верховної Ради Радянського Союзу (це був виборчий округ м. Києва з 280.000 виборців, і я набрав там понад 80 % голосів). І на цих виборах я був обраний, не витративши жодної копійки. Зате Ви наголосили на відсотку голосів виборців на виборах Президента 1994 року, маніпулюючи свідомістю людей, бо на цих виборах уже на повну потужність працював фінансовий і адміністративний ресурс, яких у мене не було. Я вже не хочу говорити про Ваше хворобливе сприй­няття ролі Університету "Україна" у навчан­ні людей із особливими потребами, дітей-сиріт і громадян із соціально незахищених сімей. Залишимо це на рахунку Вашої відсутньої совісті.

А насамкінець, я запрошую Вас, пане Строєв, на будь-який відкритий ринг і я готовий ґречно, по-козацьки (Ви ж підмітили, що я був одним з ініціаторів створення націоналістичної, системи освіти українців, чим щиро пишаюся, бо ця система освіти базувалася на національному ґрунті й національній історії мого народу, яку зайда завжди буде ненавидіти) відстояти справу мого життя.

У суспільстві формується розуміння то­го, що Інтернет - територія свободи слова, але дуже шкода, що не всі, хто користується цією свободою, готові відповідати за свої слова.

П.М.ТАЛАНЧУК